00:00:00
00.00.0000
Почта
Камеры
Карта пробки
Форум


Новости

Роздуми про насильство

 

Днями в моєму рідному місті знову побили гей-пару. Побиття відбулося абсолютно точно з причин ненависті, бо нападники чекали на постраждалих у під’їзді, а процес «покарання» супроводжували відповідними коментарями. Поліція, яка вперто не хотіла видавати потерпілим талон про реєстрацію заяви, настрій хлопцям не покращила. Про розшук по гарячих слідах — годі й сподіватися в таких випадках. 

 

 

І це лише одна історія. За рік таких по Україні як мінімум сотні. Точно сказати важко, бо більшість зі зрозумілих причин замовчує те, що сталося, аби не накликати на себе ще більшої біди. Так само мовчать про скоєння злочинів жертви сімейного насильства. В поліції не відреагують, знайомі та родичі засудять за «винесення сміття з хати». Наскільки все важко на суспільному рівні, можна зрозуміти хоча б з баталій навколо Стамбульської конвенції, ратифікація якої мала б стати важливим кроком України в напрямку прогресивного світу. Саме вона має змусити суспільство визнати проблему насильства в українській родині, а державні інститути — надавати йому відповідну правову оцінку і, врешті-решт, забезпечувати належне покарання злочинцю. Те саме стосується законодавства, яке мало б однозначно трактувати дискримінацію і злочини ненависті за абсолютно конкретними ознаками та робити неминучою відповідальність за них. Але ні. Домінантні суспільні сили зробили все, щоб ситуація залишилася такою, якою вона є. 

Пригадаємо, що своєрідна ієрархія насильства є досить звичною штукою в архаїчних патріархальних суспільствах. Сюзерен має право підняти руку на васала, васал — на будь-якого свого підданого, підданий — на власного слугу, слуга — на свою жінку, жінка — на дитину (втім, як і її чоловік). В суспільстві, яке трималося на здирництві, безжалісній експлуатації людського ресурсу, колообіг насильства був неминучим. Причому накопичення його наслідків врешті-решт призводило до масових кривавих бунтів та революцій. Не кажучи вже про війни, які людство веде всю свою історію. Всю історію людства можна розглядати як історію насильства. 

 

Роздуми про насильство

Водночас, в багатьох культурах світу виникали і антинасильницькі ідеї. Від Нового Заповіту до буддистського вчення. Деякі з них пропагують відмову навіть від оборонного насильства («підстав другу щоку»). Ідеї ненасильницького спротиву проповідували і в ХХ столітті — Махатма Ганді, Мартін Лютер Кінг та інші. Але ці ідеї виявилися досить утопічними і широкого поширення не набули. Консенсус, до якого прийшло людство — злом є тільки насильство-агресія. Захист, оборона є засобом припинити поширення насильства. І можливість, кількість та якість такого захисного насильства суворо регламентуються законами всіх країн. Але сучасні агресори знайшли можливість використати ідею захисту для нападу. Власне, Україна стала жертвою саме такої агресії — агресії під маскою захисту. Точніше, це дійсно захист, але, очевидно, зовсім не того, про що говорить пропаганда агресора. Мені здається, що так архаїчна культура захищає себе від майбутнього.

Моїх знайомих побили ті, хто представляє себе захисниками «традиційних цінностей». В чому виключна цінність цих «традиційних цінностей» для сучасного людства, пояснити спираючись на науку та логіку просто неможливо. Аргументи агресорів абсолютно ірраціональні та посилаються або на суспільні міфи, або на релігійні джерела, або на псевдонаукові відомості. Як я зазначала вище, ієрархія насильства є характерною для архаїчних патріархальних спільнот — такими є, зокрема, середньовічні феодальні спільноти. Темні Віки, інквізиція, катування людей за наклепом сусіда, винищення мешканців країн за колір шкіри, волосся чи релігійні переконання. Для цього періоду є характерним і містичний світогляд, догматизм мислення, атмосфера жаху та відчуття власної незначущості порівняно з величчю грізного бога. Мабуть, все це не було настільки милим людству, якщо найкращі з людей (дехто навіть ціною власного життя) витягнули цивілізацію з Середньовіччя у Відродження. Епоху, яка піднесла людину, її честь, гідність, думки, свободу на неймовірну до того часу висоту. Яка подарувала нам фантастичні взірці різних мистецтв та нечуваний розквіт наукової думки. Яка вирвала людину з лап невігластва та суцільного жаху буття і дала людству поштовх до стрімкого розвитку в усіх сферах.

 

Роздуми про насильство

 

 

Отже, до якої доби нас прагнуть повернути люди, які пропагують ієрархію насильства? Що це дасть всьому українському суспільству? Який стосунок насильство має до розквіту та добробуту цього суспільства, якщо цілі соціальні групи мають жити у жаху та невпевненості, інколи навіть шукаючи, на кому реалізувати своє «право на агресію», примножуючи зло? Вкотре, але вже в масштабах однієї країни, людина має зробити вибір: вона хоче повернутися у Темні Віки чи пережити черговий Ренесанс. Від того, як наше суспільство відповість на це питання, зокрема, щодо ставлення до насильства як соціотворчого та соціорегуляторного принципу, залежить вектор нашого майбутнього. Майбутнього абсолютно всіх членів цього суспільства, а не когось одного. Бо якщо дозволено насильство проти когось одного, воно так чи інакше, рано чи пізно, може торкнутися будь-кого. Навіть найсильнішого та наймогутнішого. Адже і монархів знаходила гільйотина. Куди ми йдемо — вибір за нами.

Аліса Пивоварчик

Dnepr.com

 

267

Другие новости по теме




Обсудить на форуме


Комментарии Disqus

Loading...

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

Регистрация

Закрыть
    Подписаться на новости
Ваш пол:
День рождения:
Город:
Аватарки и авторизация в сетях:
ВКонтакте Facebook
Нажимая на кнопку «Зарегистрироваться»
я подтверждаю свое согласие с правилами сайта
и пользовательским соглашением.


Введите два слова, показанных на изображении:

Вход

Закрыть
    Подписаться на новости