00:00:00
00.00.0000
Почта
Камеры
Карта пробки
Форум


Новости

Вони захищали Дебальцеве

Вони захищали Дебальцеве

Сьогодні чергова річниця битви за Дебальцеве. Знову появляться «нові герої», цифри ворожих втрат виростуть у геометричній прогресії.

Але є нагода показати країні справжніх героїв. Ця стаття була написана мною і опублікована у місцевій газеті у травні 2015 року. Сьогодні хочеться згадати про цих мужніх людей і розповісти про них усьому народу…

 

Вони захищали Дебальцеве

Найбільша довіра у нас, звичайно, до друзів. Проста істина, для тих, хто служив. Роман – мій друг. Разом чотири роки вчилися у військовому училищі ще в далекі 80-ті. Двоє з України. Ділили не тільки посилку із салом, а й наряди за «самоволку». Після випуску: я – на Кавказ, Ромка – в Прибалтику. Далі ГКЧП, розвал Союзу, СНД, лихі часи…Старалися підтримувати зв'язок, декілька разів зустрічалися. Але доля тоді розкидала багатьох.

Зв’язалися по мобільном у 2014-му. Уже пройшов Майдан, Крим був не наш, тривала досить дивна АТО з танками і бойовими літаками. Я допомагав добровольцям, а Роман вирішив піти служити по мобілізації офіцером. Він довго оббивав пороги військкоматів, поки не знайшов свої документи на Закарпатті. Хотів, як старий десантник, попасти у «крилату піхоту», але батьківщина направила у гірську…

Знову армія. Роман у свої 49 років, - командир гірсько-піхотного взводу, старший лейтенант. Місяць на підготовку і на Схід. Десь біля Харкова під брезентом у бойовій машині виявили цивільного чоловіка. Роман достав пістолет і разом із бійцями затримав підозрілого. Той божився, що хотів під'їхати пару кілометрів додому на …військовому ешелоні. Передали цього «кадра» у контррозвідку. У повітрі уже завіяло війною. «Не розслаблятися, чатувати на всі 360 градусів 24 години на добу!» - перший мій наказ солдатам», - ділиться зі мною із пережитого Роман. Прибули під Луганськ. Тривожний вересень. Країна переживає трагедію Іловайська. Потрібно підтримувати бойовий дух взводу. Щоб не було панічних думок, бійці копають щодня траншеї, укріплюють опорний пункт. Осінь. Дощ і вітер, холод і одноманітний траншейний раціон. Дякують Богу за волонтерів, які подарували адресно підрозділу Романа дизельну електростанцію, почали регулярно підвозити добрі харчі. Зовсім інше кіно, командиру респект за таких друзів. Дуже важко підтримувати віру солдата у перемогу, коли держава забезпечує свою армію за нормами 1941року, наче не було афганської війни, не були українські бригади в Югославії та Іраку. Де цей безцінний досвід ??? 

Почалося перемир'я за Мінським договором. Щоночі йде стрільба по позиціях взводу. Поки що з легкого озброєння. Роман інструктує солдат, але всі і так розуміють, що спати безпечно не можна, - «вата» підповзає на дальність пострілу з гранатомету і пробує зняти мінні поля. На озброєнні прилад нічного бачення 1960 року,- бачить недалеко, батарея через годину розряджається, запасної немає. Конче потрібний тепловізор !!! Волонтери обіцяють купити, але необхідно зібрати 100 тис. грн. Бригада змінює позиції. Знову змінює позиції. На цей раз опорний пункт взвод обладнує на стратегічному напрямку у чистому полі біля Дебальцевого.

Вже грудень. Люта зима, морози під тридцять. Бійці чекають обіцяної ротації, бо чотири місяці живуть в окопах. Взводний не проти, але заставляє копати глибше, укріпляти надійніше бліндажі. Ось і волонтери з Чернівців добрі колоди підвезли. Управляти військом стає все важче, народ виснажується і морально, і фізично. Але командир веде свою лінію, бо він сам пройшов солдатську школу. Роман згадує свою учебку у Фергані: 1983 рік, найбільші втрати радянського контингенту в Афганістані, інженерно-саперний батальйон готує молодих спеціалістів для поповнення підрозділів ВДВ «за бугром», офіцери і сержанти всі соки вижимають з молодих курсантів. Виходи два: помирати щодня під час копання в горах окопів у сорокаградусну спеку, або, після шести місяців цього пекла, попасти у Кабул. Відомий фільм «Дев’ята рота» показав тільки частину тієї жорстокої правди. Солдатської каші тоді поїв Роман сповна, але доля направила його після успішних екзаменів учитися на офіцера у легендарне десантне училище.

На новий 2015 рік Роману виповнилося п’ятдесят. Півстолітній ювілей. Друзі вітають, родичі також, але не знають вони що Роман на фронті (не треба хвилювати маму). Його взвод вже обжився на новому місці. Провели електрику по бліндажах, волонтери допомагають, противника майже не чути. Обіцяють ротацію. Здається, що усе добре. Але щось неспокій на душі. Ночі холодні і темні. У волонтерів знову просять тепловізор. Роман щоночі позмінно із сержантами контролюють позиції, профілактично обстрілюють райони мінних полів, - щоб часом «сєпари» не зняли.

Усередині січня всі говорять за велику війну. Періодично на позицію попадають ракети від «Градів». Але своя земля оберігає надійно. Нарешті бійці оцінили, що не даремно рили, як кроти, донецьку землю. 20 січня був густий туман. Видимість не значна. Чути гуркіт техніки з боку противника. Коли трохи повітря просвітліло, спостерігач на позиції голосно заволав: «Танки! Танки! Море танків їдуть на нас!». Роман подивився у бінокль і почав рахувати. Через десять секунд у нього щось зжалося у грудях, - на позицію взводу під гострим кутом їхала колона ворога: танки, БМП, і БТР, - 28 броньованих машин!!! Батальйонна тактична група, 28 «коробок», - на його неповний горно-піхотний взвод. У всіх бійців конкретний шок. Перший до Романа підлітає екіпаж приданого танка Т-64: «Командир! Що робити? Нас всіх зараз розчавлять!!!». Роман опановує себе і віддає сержанту команду: «Бігом на позицію! Твій танк бронебійним б'є першу машину противника!». Наша Т-64-ка через хвилину робить перший постріл, її гармату одразу вклинить, але снаряд попадає у ворожий танк, який зупиняється. Але стальна армада сепаратистів продовжує рухатися у колоні, наче не помітили втрати головної машини. Дистанція стрімко зменшується з кілометра до 800 метрів. Командир взводу по радіо дає команду усім вогневим засобам відкрити вогонь по противнику. Почали чергами стріляти швидкострільні гармати БМП-2. Один ворожий танк наїхав на мінне поле, - страшний вибух і грандіозний феєрверк, - підірвався боєкомплект. Нарешті вража сила зрозуміла, що попала у халепу. Хтось спробував розгорнутися у бойову лінію і атакувати взводний опорний пункт, а інші – просто почали тікати. До бойової роботи підключилися наші розрахунки станкових гранатометів. Останні ворожі БМП були добиті за 600 метрів до лінії оборони. Роман порахував трофеї, - сім броньованих машин разом з екіпажами горіли перед позицією його взводу. Промайнуло в голові: «Держи фашист гранату!». Найближчу підбиту машину вдалося оглянути. Взводний отримав на руки серйозний трофей - ворожа топографічна карта з цінною інформацією для нашої розвідки. Наближався обід. Усі його хлопці були цілі і неушкоджені. У взводі панувала перемога.

На другий день - друга спроба. Попередньо обробили наших героїв «Градами» і мінометним вогнем, але опорний пункт витримує - усі живі. Знову шурує сєпарська броньована колона. На цей раз уже всі готові, ніякого шоку. За півгодини підбили шість ворожих машин. Роман особисто очолює групу для огляду трофеїв. Одна з підбитих машин виявляється броньованим джипом. Горе-командири так втікали, що залишили паспорти, фотографії і флешнакопичувачі з інформацією про свій бандитський підрозділ. Знову свято для нашої розвідки.

Потім атак в лоб уже не було. Молотили пару днів артилерією, насипали дуже щільно. Не давали спати цілодобово. Але взвод вистояв. У сусідів на правому флангу був прорив. Ворожий танк «прасував» траншеї з піхотою, видно вночі ворог зробив прохід у мінному полі. «Сучасна Курська дуга», - подумав Роман і попросив у ротного ручні протитанкові гранати. Уночі їх підвезли. Але видно «вата» зуби добре поламала, бажаючих наступати не було.

Знову бісовий артналіт. Голову не може підняти увесь батальйон. Комбат запитує, чи хто бачить, звідки б'є вража арта. Роман уважно вивчає карту, слухає, вимірює траєкторію польоту по нерозірваним снарядам і вказує наводчикам квадрат. По квадрату наносить удар вся артилерія бригади. З боку ворога лунає потужний вибух. Мабуть, накрили мобільні склади боєприпасів. Наступні дві доби ніхто не стріляє.

В кінці шаленого тижня наступає розв’язка. Противник підтягнув нову артилерію. Підняти голову не можна. У взводі появляються контужені і легкопоранені. За дві доби сім бійців відправляють у медсанбат. Роман керує обороною, але і сам отримує поранення правої руки уламками ворожого снаряду. Санінструктор робить перев'язку. Здається, що можна ще воювати. Комбат просить залишатися на позиції до заміни новим офіцером. Заміна прибуває тільки підвечір наступної доби. Роман ще пробує підбити з ПТУРа «сєпарський» танк-розвідник, але рука уже не працює на всі сто.

Мій друг пам'ятає, як проважали його солдати і сержанти: «Командир, дякуємо, що ми залишилися живі!». Нічна евакуація. Артемівськ. Перша операція. Хірург зауважив: «Ти, старлей, ще погуляв би два дні з такими уламками, і руку прийшлося б відрізати…!» Переїзд до Харкова, багато поранених. Переїзд до Чернігова. Друга операція. Реабілітація. Столітній санаторій в Пущі Водиці. Рука уже працює, а тиск не в нормі. Ще Київський центральний госпіталь.

Роман заїхав до мене в гості перед Пасхою. Отримав відпустку після лікування у п’ятьох госпіталях. Ніхто не повірить, що цей простий і життєрадісний чоловік, - фронтовик з бойовим досвідом. Він вірить у нашу перемогу і завжди добавляє: «Прорвемося!!!».

Хочеться вірити, що у наш складний час, нагороди знайдуть своїх героїв. Їм не тільки подякують, а, мабуть, присвоять чергові звання і вручать ордени і медалі, а, можливо, і виплатять по 1000 грн. бойових і премію за підбиті танки, як обіцяв уряд. Це зовсім буде не багато для наших геройських хлопців. Завтра їм можливо знову в бій, а вони свою справу знають. І ще один бойовий епізод цього славного підрозділу: бійці витягли з поля бою і відремонтували танк і БМП противника!!!

Сьогодні рівняни почувають себе вільними людьми, можуть сидіти за кавою в кафе чи смакувати пивом. В наших оселях є світло і тепло, діти мирно ходять до школи. Тож шануймо подвиг ветеранів Другої світової, ветеранів локальних конфліктів і воїнів нової української армії. Час кожного спитати у себе: «А що ти зробив для своєї країни?!».

 

Захар Дорога

Dnepr.com 

481

Другие новости по теме




Обсудить на форуме


Комментарии Disqus

Loading...

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

Регистрация

Закрыть
    Подписаться на новости
Ваш пол:
День рождения:
Город:
Аватарки и авторизация в сетях:
ВКонтакте Facebook
Нажимая на кнопку «Зарегистрироваться»
я подтверждаю свое согласие с правилами сайта
и пользовательским соглашением.


Введите два слова, показанных на изображении:

Вход

Закрыть
    Подписаться на новости